Направления деятельности

При розгляді справи суд наголосив, що роботодавець може припинити трудовий договір з працівником з підстав, передбачених контрактом, під час його тимчасової непрацездатності, але шляхом зміни дати звільнення на дату першого дня після закінчення періоду непрацездатності.

Зокрема, у цій справі позивач працював за контрактом на посаді директора державного підприємства. За порушення умов цього договору Міністерство звільнило позивача із займаної посади під час тимчасової непрацездатності. 

Працівник звернувся до суду з вимогами визнати незаконним і скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. 

Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що на позивача, з яким трудовий договір припинений з підстав, передбачених у контракті, не поширюється гарантія неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності. 

Верховний Суд відступив від попередніх висновків при розгляді аналогічних справ і зазначив наступне. 

Гарантія ч.3 ст. 40 КЗпП (недопущення звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності) поширюється також на випадки припинення контракту з працівником за п. 8 ч.1 ст. 36 КЗпП (тобто з підстав, передбачених контрактом). 
А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення працівника, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
 
Постанова ВС від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18
 
За матеріалами інтернет-видань